Свідоцтво четверте

ПОЖЕРТВУВАТИ НА БУДІВНИЦТВО ХРАМУ / DONATIONS FOR THE CONSTRUCTION OF THE TEMPIE

Свідоцтво четверте

19.11.2013 рік, приблизно о 12-00 годині, я перебував в ТРЦ “Океан Плаза” (вул. Антоновича, 176, м. Київ), раптом мені телефонує мій старший брат Василь та повідомляє мені про те що, пряма мова:

“Твої речі зараз виносять з квартири” (Примітка - квартира моєї матері Святині Лідії Володимирівни розташована за адресою: м. Київ, вул. Івана Кудрі, 42, кв. 48),

та кидає слухавку.

Я не встигаю допити бокал пива, миттєво збираюсь та їду за адресою: вул. Івана Кудрі, 42, кв. 48.

Імперія зла

Пархатий "бізнесмен" очевидно у змові зі своєю дружиною (жидівською повією), черговою повією (адвокатом) та жидами будинку № 42 (всі члени масонської ложі) розташованого по вул. Івана Кудрі у м. Києві за допомогою лікарів протизаконно підтримували безпорадний стан Святині Лідії Володимирівни шляхом ін’єкцій психотропних речовин та обманним шляхом відібрали у моєї матері квартиру, взяли під квартиру кредит у банку, а мати замикають у психіатричну лікарню. Суддя Печерського районного суду м. Києва Бернадська Ж. О. (прізвище говорить само за себе) виносить "рішення від імені України" що другий син (незалежний приватний юрист) не має права представляти інтереси своєї матері в суді та повернути у її власність відібрану "зграєю подонків" квартиру.

Із заяви про злочин до Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві (м. Київ, 01011, вул. Московська, 30):

"Прошу Вас порушити кримінальну справу за ознаками злочинів передбачених ст.. ст.. ч. 2 ст. 127; ч. 2 ст. 151; ч. 4 ст. 190 КК України відносно Святині Василя Васильовича та Святині Ірини Іванівни які обманним шляхом змусили мою матір Святиню Лідію Володимирівну 1936 року народження подарувати Святині В.В. належну їй на правах власності квартиру, розташовану за адресою м. Київ, вул. Івана Кудрі, б. 42, кв. 48 та скориставшись безпорадним станом моєї матері Святині Л.В. обманним шляхом взяли під залог квартири кредит. В даний час моя матір Святина Л.В. живе в рабських умовах та в будь-який час може опинитись на вулиці без коштів та житла. Святина В.В. за допомогою лікарів (двоюрідна сестра лікар-психіатр Будько Надія Володимирівна) постійно намагається підтримувати безпорадний стан моєї матері Святині Л.В.

Згідно Договору дарування ААН № 008144 від 25 вересня 1998 р. (надалі – Договір), моя матір – Святина Лідія Володимирівна, подарувала моєму брату – Святині Василю Васильовичу квартиру, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І. Кудрі, 42, кв. 48.

Вважаю цей Договір недійсним, з слідуючих підстав.

Моя мати, приблизно з кінця 1984 року, страждає хронічним нервово-психічним захворюванням, є інвалідом ІІ групи, неодноразово лікувалась в психіатричних стаціонарних медичних установах, неадекватно сприймає реальні обставини життя, неадекватно діє в тих чи інших випадках.

25.04.1997 р., моя мати повторно (після госпіталізації з 26.02.97 р. по 28.03.97 р.), була направлена на стаціонарне лікування в ПНЛ № 21.

Так як, вищезазначене захворювання є хронічним, то, відповідно, в момент укладення Договору, моя мати не могла розуміти значення своїх дій, керувати ними.

Святина В.В. та Святина І.І. добре знали, що наша матір – Святина Л.В. хворіє психічним захворюванням, бо ми є одна сім’я. Останні роки в цій квартирі постійно проживають я, мати і батько – Святина В.О. Квартиру № 48 по вул. Кудрі, 42 батько і мати одержали згідно черги на покращення житлових умов, враховуючи кількість проживаючих в квартирі осіб, в тому числі мене, як члена сім’ї.

Таким чином, Договір, укладений між моєю матір’ю і Святиню В.В., на підставі ст. 55 Цивільного кодексу (надалі – ЦК) України в (редакції 1963 р., на час дії правовідносин), є недійсним, і у відповідності з частиною 2 статті 55 ЦК України, Святина В.В. повинен повернути моїй матері одержану по Договору квартиру № 48 по вул. І. Кудрі, 42.

30.03.2012 р.

Святина А.В."

Журналістське розслідування Наталки Перебийніс (ім’я та прізвище змінені в цілях конспірації):

«Намагаючись заволодіти квартирою свекрухи, аферистка Ірина зі своїм чоловіком Василем домоглися, щоб інвалід 2 групи по психіатричному захворювання (шизофренія), пенсіонерка ... подарувала їм квартиру, а сама залишилася ні з чим».

Напоївши 60-річну жінку таблетками і викравши її, зловмисники оформили від імені бабусі договір дарування.

У своїй трикімнатній квартирі в Печерському районі м. Києва (вул. Івана Кудрі, 42, кв. 48) 60-річна Лідія Володимирівна Святина жила останні п'ятдесят років. Пенсіонерка практично не виходила з дому - могла тільки погуляти біля під'їзду. Майже щотижня до неї приїжджали син Андрій.

- У Лідії Володимирівни були проблеми зі здоров'ям, - говорить Андрій. - Уже багато років вона стоїть на обліку у психіатра. Знаючи, що їй важко ходити, я приносив продукти і ліки. А коли в черговий раз я приїхав до мами, мами в квартирі ... не виявилося.

«Іра всю ніч поїла мене якимись таблетками».

Ця детективна історія почалася ще в 1996 році. Про те, що квартира Лідії Володимирівни сподобалася аферистам, Андрій навіть не здогадувався, він був упевнений, що мати пенсіонерка буде жити в своїй квартирі поки не помре, вона практично ні з ким не спілкується. Але одного разу мати (приблизно 2004 рік) обмовилася про те що квартира їй більше не належить, що її в неї відібрали Василь та Ірина.

- Мама сказала, що вони її вмовили, - розповідає Андрій. - «Іра часто до мене приходила, - пояснила Лідія Володимирівна. - Сідала поруч, і ми розмовляємо, розмовляємо ... Вона добра і цікава ». Мама при мені набрала номер її телефону і запросила в гості. З їхньої розмови я зрозуміла, що Іра начебто згодна, однак в останній момент у неї виникли якісь термінові справи. І так було кілька разів: Лідія Володимирівна призначала їй зустріч, але Іра не приходила.

Загалом, Іра так і не з'явилася, а надсилала Василя замість себе. А коли через пару тижнів Андрій в черговий раз приїхав провідати, застав Лідію Володимирівну в жахливому стані.

- У неї начебто трапився якийсь напад, - згадує Андрій. - Абсолютно виснажена мати лежала на ліжку і щось бурмотіла собі під ніс. Навіть мене впізнала не відразу. Я спробував з'ясувати, що у неї болить. «Я не відчуваю ні рук, ні ніг, - поскаржилася Лідія Володимирівна. - Наче мого тіла ... немає. Це все Іра, вона всю ніч поїла мене якимись таблетками. Я вважала її своєю невісткою. Але тепер мені здається, що вона хотіла мене вбити ».

Зрозумівши, що тут щось нечисто, Андрій звернувся в міліцію. Упаковок від пігулок, якими Іра поїла Лідію Володимирівну, він так і не знайшов.

- У той же день виявилося, що у пенсіонерки пропали гроші і документи на квартиру, - розповідає Андрій - А в стопці книжок я знайшов цікавий документ - договір дарування, який Лідія Володимирівна нібито уклала з Василем. У договорі було прописано, що Лідія Володимирівна подарувала Василю свою квартиру і за законом після смерті пенсіонерки трикімнатна квартира на Печерську перейде в його власність. Не менш цікаво, що в договорі мамину квартиру оцінили в ... шість тисяч гривень!

- Та й підпис на договорі абсолютно не була схожа на підпис Лідії Володимирівни, - додає Андрій. - Мати нічого не змогла пояснити - після таблеток вона взагалі не розуміла, що відбувається. Аферисти перейшли до конкретних дій! Вони взяли під заставу квартири кредит в Діамант-банку ...

- Загалом-то, я відразу почав діяти, - говорить Андрій Святина. - Зібравши всі необхідні документи я звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання договору дарування недійсним. Представляючи інтереси матері інваліда я сподівався повернути квартиру назад в її власність.

- У залі суду я дивився на цих негідників з обуренням, - обурюється Андрій. - Адвокат Василя - худенька шатенка років сорока на вигляд. Такого повороту подій вона явно не очікувала. Розгубившись, почала виправдовуватися: мовляв, ніякий Василь не аферист, а «просто йому потрібні були гроші». Він просто їздив на ПНД (психо-неврологічний диспансер) і брав рецепти на психотропні таблетки.

- У залі суду аферисти почервоніли, стали судорожно хапати ротом повітря, - згадує Андрій Святина. - «Ніякий я не шахрай! - протестував Василь. - Залиште мене в спокої! Я просто хотів допомогти...» Я, як і годиться, написав заяву в міліцію. Там пообіцяли розібратися. Я сподівався, що шахраїв посадять. Але незабаром дізнався, що в порушенні кримінальної справи відмовлено.

«Іра - це ангел, а не жінка!»

- Я почав писати скарги в прокуратуру і наполягати, щоб Василя та Ірину посадили, - продовжує Андрій Святина. - Але на листування з правоохоронними органами йшло багато сил, і часу. Стан матері тим часом погіршувався. Все частіше давало про себе знати психічний розлад. Лідія Володимирівна взагалі перестала виходити з дому, не впізнавала сусідів. Навіть на запитання: «Як справи?» - бурмотіла щось незрозуміле.

Про те, що до пенсіонерки регулярно навідуються гості, мені чомусь не повідомили і сусіди Лідії Володимирівни. А коли я в черговий раз приїхала провідати матір, бабуся була в неосудному стані і в квартирі знаходився черговий кур'єр з таблетками. Я змушений був його затримати і викликати співробітників міліції.

Приїхавши в черговий раз і побачивши, що двері ніхто не відкриває, я спробував відімкнути замок своїм ключем (у мене були дублікати), - говорить Андрій. - І з жахом зрозумів, що замок в квартирі хтось поміняв. Почавши розшукувати Лідію Володимирівну, я обдзвонив всі лікарні та морги. І знайшов її в психіатричній лікарні ім. Павлова. «Так, Лідія Володимирівна тут, - підтвердив лікар, коли я туди приїхав. - Але я ... не можу вам її показати. Справа в тому, що її привезла сюди опікун, і тільки він може її забрати ». Я сказав, що у неї немає опікуна. «Як це немає? - здивувався лікар. - А як же Василь та Ірина Святині? У них підписаний договір». В результаті мені все-таки вдалося побачити матір. Вона була абсолютно неосудною, не впізнала ні мене, ні лікаря. Я питав, чи пам'ятає вона Ірину та Василя, але пенсіонерка заперечливо похитала головою і сказала, що бачила ... тільки свою покійну маму.

- Стало зрозуміло, що без психотропних речовин тут знову не обійшлося, - додає Андрій Святина. - І як тільки аферисти не боялася все це провертати? До того ж я міг дізнатися про аферу з квартирою в будь-який момент. А на те, щоб поміняти замки, потрібен був час. Незабаром я почав розуміти, що до чого: сусідка Ірина з квартири головного бухгалтера ОСББ... виявилася подружкою Ірини та Василя.

До речі, з психіатричної клініки Андрію дозволили забрати матір.

- Я запитав у медсестер, чи бачили вони «опікунів» Василя та Ірину. "Звісно! - жваво відповіли мед працівниця. - Ангел, а не жінка! Так любить Лідію Володимирівну, так про неї піклується!» Я як би між іншим поцікавився, як ця Ірина і Василь виглядають. Медсестри розгублено переглянулися і ... зізналися, що жодного разу їх не зустрічали. Розповідати про те, що Василь та Ірина Святині - хороші опікуни, їх попросив лікар, з яким шахраї, очевидно, домовилася. Наступним моїм питанням було те, як пенсіонерку могли оформити в психіатричну лікарню без документів. Адже паспорт Лідії Володимирівни зберігався у мене. І тут з'ясувалося найцікавіше.

Шахраї примудрилася зробити для пенсіонерки новий паспорт. Причому не підроблений - Лідіє Володимирівні видали документ на законних підставах. Як таке могло статися? Все виявилося досить просто: Ірина від імені літньої жінки написала заяву в міліцію про втрату паспорта (не розуміючи, що робить, Лідія Володимирівна його підписала) і домоглася видачі нового документа. Більш того, особисто звозила пенсіонерку в фотоательє, щоб зробити нову фотографію.

- Мешканці будинку згадали цей день, - каже Андрій. - Бабусі на лавочці біля під'їзду бачили, як Ірина та Василь виводили з дому Лідію Володимирівну. Тримаючи пенсіонерку за руку, аферисти весь час поправляли їй зачіску. Ось і вийшло, що у шахраїв на руках виявилися договір дарування і новий паспорт пенсіонерки. Що ще потрібно, щоб здати стареньку в психушку, а самим вселитися в квартиру?

«Почувши, з якого приводу я прийшов, нотаріус зблідла»

- Зрозумівши, що аферисти продовжують використовувати липовий договір дарування (інакше я його назвати не можу - неозброєним оком видно, що замість Лідії Володимирівни на ньому розписався інша людина), я відправився до нотаріуса, в кабінеті якої полягала ця угода, - продовжує Андрій. - Очікував, що нотаріус почне захищатися або взагалі відмовиться говорити. Але, почувши, з якого я приводу, жінка зблідла і випалила: «Нічого не знаю. Ідіть». А на наступний день написала заяву про звільнення.

До речі, як виявилося, в нотаріальну базу вона цей договір не внесла, хоча зобов'язана була. Але шахраям це було невигідно - Андрій міг прийти до будь-якого нотаріуса і перевірити, чи не фігурує квартира Лідії Володимирівни в будь-яких угодах. І якби договір був в базі, правда могла б спливти завчасно. Суддя Печерського районного суду м. Києва Бернацька відмовила в задоволенні позовної заяви "про визнання договору дарування недійсним" посилаючись на те що син не має права представляти інтереси матері в суді. Навіть якби підпис у договорі дарування і належала Лідії Володимирівні, договір все одно повинні були визнати недійсним - адже на той момент Лідія Володимирівна вже страждала психічними розладами.

Очевидно шахраї домовилися і з суддею.

- Кому розповідаю цю історію, ніхто не вірить, - хитає головою Андрій Святина. "Як таке можливо - це ж рідні діти!?" - Я приїжджав до Лідії Володимирівні щотижня. І шахраї все одно примудрилися провернути за моєю спиною таку аферу! Щоб заволодіти чужою квартирою, виявляється, досить мати «свого» нотаріуса і домовитися з лікарем психдиспансера. Нотаріус звільнилася, і не факт, що її знайдуть».

Життєвий фінал Святині Лідії Володимирівни був трагічним - "важка хвороба" і ставлення сина Василя і невістки Ірини яким вона подарувала свою квартиру розташовану у м. Києві про вул. Івана Кудрі, 42, кв. 48 привела її в божевільню (психіатрична лікарня N 21 ім. Павлова, м. Київ, вул. Фрунзе, 103) , в якій фактично вона і померла. Кажуть, там її ніхто не відвідував і вона жила впроголодь. Після того як Лідія Володимирівна взяла з холодильника чужу їжу, її жорстоко побили інші хворі. Душевнохворі володіють незвичайною силою - травми виявилися несумісними з життям.

Отже, 19.11.2019 року, о 12-30 годин я прибув до будинку своєї матері, розташованому по вул. Івана Кудрі, 42 у м. Києві.

Співробітники «Діамант-банку» у змові із співробітниками/посадовими особами Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві та спецпідрозділом МВС України "Беркут" штурмом, з використанням спецзасобів та сльозогінного газу, відбирають квартиру у інваліда другої групи по психіатричній хворобі (діагноз - шизофренія), 1936 року народження, пенсіонерки Святині Лідії Володимирівни 19.11.2013 р.

Перше що я побачив під будинком – це був Асур, який був у повній бойовій амуніції. Він стояв поряд з моїм собакою Байроном, якого хтось прив’язав цепом до огорожі автостоянки, що знаходилась у дворі будинку. Байрон не подавав ознак життя, кругом його пасті була біла піна. Мені здалося що він помер. Асур порадив мені піднятися на п’ятий поверх до квартири та попередив мене, що квартиру захопили демони. Він сказав щоб я зібрав всю свою силу волі, тримався спокійно та нічого не боявся.

Увійшовши до під’їзду, я бігом піднявся на п’ятий поверх. Біля дверей у квартиру я побачив трьох чорнорилих демонів, їхні свинячі рила були покриті чорною шерстю, замість зубів були гострі як ножі клики, очі горіли червоним вогнем, а з ніздрь виривався дим. Я пройшов поряд з ними, зайшовши у квартиру, дивлячись по сторонах я побачив розкидані, поламані та потрощені речі на підлозі. Коли я увійшов у кімнату я обімлів – передімною були самі чорти і демони. Їх було дуже багато, я спочатку не зміг їх перелічити так їх було багато, а керував демонами мій старший брат Василь, але то був вже не мій брат. Це був самий справжній чорт, очі в нього горіли червоним вогнем, а на голові були величезні роги. Його волохате чорне свиняче рило намагалось щось мені сказати, але нічого не виходило, в руках воно тримало величезного ножа. Потім воно замахнулось цим ножом намагаючись встромити його в мене і вбити мене.

Інші демони стояли від мене ліворуч біля дверей балкона і спостерігали за всім що відбувалось не говорячи ні слова. Раптово руки у демона на прізвисько Василь затремтіли його почало трясти, було таке враження, що він ледве тримається на ногах.

У цей момент до кімнати вдерлися демони яких я бачив біля дверей квартири з крикам, пряма мова:

“Що тут відбувається!?”

Я обернувся та побачив чорні волохаті рила які клацали своїми щелепами видавая звуки схожі на лязг сталевих мечів. Демон Василь весь тремтів, його трусило і воно раптово кинуло ножа на підлогу.

Я почав виганяти все це кодло з квартири з криками:

“Ану пішли геть звідси!”

Чорти та демони почали тремтіти, їх трусило, обминаючи мене вони побігли до дверей кімнати, відкидаючи один одного, намагаючись потрапити у створу дверей, щоб вискочити з квартири. Біля дверей утворилось щось на кшталт “пробки”, демони лізли по головах чортів, топтали один одного ногами намагаючись втекти з кімнати.

Я йшов ззаду підганяючи їх словами:

“Ану геть звідси!”

Плигаючи один через одного демони вибігли з квартири, а я зачинив за ними двері.

Вийшовши на балкон я побачив таку картину:

Асур стояв поряд із Байроном, який не подавав ознак життя. Праворуч від Асура, на відстані десяти метрів стояла зграя демонів, яких я вигнав з квартири та чогось чекали.

Хвилин через десять до них підійшли ще демони у формі з позначками “Беркут”. Рила у беркутівців були чорні і волохаті, очі горіли червоним вогнем, у пасті були великі, гострі як ножі клики. Здалеку здавалось що вони чи-то хрюкали, чи-то перділи. Кодло стало щось обговорювати, а потім всі разом вони увійшли до під’їзду, піднялись на п’ятий поверх та почали штурм квартири.

Двері у квартиру були зламані, замки на дверях були зламані – чорнорилі почали гупати у двері ногами та кийками, прикриваючись металевими щитами, намагалися вдертися у помешкання. Так відбувалось декілька разів, а точніше, чотири рази чорнорилі штурмом намагались увійти у квартиру.

Весь цей час я тримав однією рукою двері, а другою телефона, знімаючи все що відбувалось на камеру.

На четвертий раз чорнорилі пустили у квартиру сльозогінний газ, виламавши кийками двері з автоматичною зброєю увірвались до помешкання моєї матері.

Декілька хвилин тривали перемовини між мною та чорнорилими. Я вимагав присутності своєї матері та наполягав на тому, що це рейдерський захват, що їхні дії не законні. Демон Василь намагався вирвати з моїх рук телефона та весь час погрожував мені фізичною розправою.

Ситуація виглядала тупиковою і я вирішив здатися.

Беркутівці наділи на мене кайдани та вивели на двір.

Коли ми вийшли з будинку нас зустрів Асур. Він сказав мені, пряма мова:

“Скажи цим чортам, що скоро вони будуть лежати прив’язаними, як цей пес”.

Потім він вклонився мені та зник.

Я передав беркутівцям слова Асура. Ті відвезли мене до кабінету дільничного інспектора де на мене було складено протокол.

До початку Революції гідності залишалось десять днів.

Батько Андрій.

КНИГА ЖИТТЯ "АТЛАНТИДА НА БЕРЕГАХ ДНІПРА" ЗАВАНТАЖИТИ

Дивіться нас за посиланнями:

Шукати в цьому блозі

РЕЛІГІЙНЕ ОБ'ЄДНАННЯ БОГООБРАНИХ УКРАЇНЦІВ (не жиди)

Свідоцтво четверте

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Людожери

Українці - нащадки богів або Атлантида на берегах Дніпра.

Десять заповідей Батька Андрія богообраним українцям.